ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ЇХ ПОСАДОВИМИ ТА (АБО) СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ХОМЕНКО МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ

УДК 347.51

ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ
ВЛАДИ, ЇХ ПОСАДОВИМИ ТА (АБО) СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ

спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Майданик Роман Андрійович
доктор юридичних наук,
професор

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 4

Розділ 1. Загальнотеоретична характеристика правовідносин відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами
15
1.1. Еволюція цивільно-правового регулювання відносин відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами
15
1.2. Відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами як форма цивільно-правової відповідальності 31
Висновки до розділу 1 44

Розділ 2. Особливості умов відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами 46
2.1. Протиправна поведінка як умова відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами
46
2.2. Шкода як умова відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами
63
2.3. Причинно-наслідковий зв’язок як умова відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами
75
2.4. Вина як умова відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами 81

2.5. Спеціальні умови відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами
91
Висновки до розділу 2 105

Розділ 3. Окремі (спеціальні) випадки відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами та порядок її відшкодування
108
3.1. Відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами у сфері нормотворчої діяльності 108
3.2. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури 121
3.3. Відшкодування шкоди, завданої судовими органами 132
3.4. Порядок відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами 147
Висновки до розділу 3 168

ВИСНОВКИ 171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 178

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Протягом тривалого часу існувала невизначеність у питанні щодо можливості застосування інституту відшкодування шкоди як міри цивільно-правової відповідальності до держави, але правова наука і правозастосовна практика щоразу наближали законодавця в напрямку позитивної відповіді на питання про відповідальність за завдану шкоду держави в цілому, а не її функціональних підрозділів.
Конституція України [102] передбачила в якості конституційного принципу положення про відповідальність держави за шкоду, завдану її органами та посадовими особами.
Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) [204] конкретизував положення Конституції і закріпив обов’язок держави, Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відшкодувати шкоду, завдану їх органами, посадовими та (або) службовими особами.
Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю розгляду питань, пов’язаних із визначенням юридичної природи відшкодування шкоди, завданої суб’єктами владних повноважень, загальних та спеціальних умов, порядку та окремих (спеціальних) випадків такого відшкодування.
Необхідно зазначити, що обрана тема з урахуванням питань, які покладені в її основу, на монографічному рівні у вітчизняній юридичній доктрині недостатньо досліджувалася. У сучасній українській цивілістиці підготовлені дисертаційні дослідження, присвячені особливостям участі публічно-правових утворень у приватних відносинах, в окремих структурних частинах яких увага авторів зосереджена на проблемі відшкодування шкоди, завданої такими суб’єктами. Це, зокрема, дисертаційні дослідження: О. О. Первомайського «Участь територіальної громади у цивільних правовідносинах» (Харків, 2003) [166], О. М. Клименко «Особливості правового становища держави як суб’єкта приватного (цивільного) права» (Київ, 2006) [97], В. І. Ямкового «Казна як суб’єкт цивільних правовідносин» (Харків, 2006) [212], Ю. М. Дзери «Держава як учасник цивільних правовідносин» (Київ, 2011) [48].
Ряд дисертаційних досліджень присвячений відшкодуванню шкоди, завданої окремими органами державної влади. Це, зокрема, дисертації: І. С. Ніжинської «Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України» (Київ, 2003) [135], І. Г. Калетніка «Зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів, в цивільному законодавстві України» (Одеса, 2004) [89], М. М. Фролова «Відшкодування шкоди, завданої органами внутрішніх справ України» (Київ, 2006) [198], О. О. Лов’яка «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ України» (Київ, 2007) [117], О. О. Боярського «Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду» (Одеса, 2008) [25]. Суміжні до теми дисертації питання висвітлені в Україні у докторських дисертаціях І. С. Канзафарової «Теоретичні основи цивільно-правової відповідальності в Україні» (Київ, 2007) [91] та Т. С. Ківалової «Зобов’язання відшкодування шкоди за цивільним законодавством України: теоретичні проблеми» (Одеса, 2008) [95].
У Російській Федерації проблеми відшкодування шкоди, завданої органами державної влади стали предметом дисертацій: В. В. Попова «Цивільно-правова відповідальність за позадоговірну шкоду, завдану публічно-правовими утвореннями» (Москва, 2002) [172], С. Ю. Рипинського «Майнова відповідальність держави за шкоду, що завдається підприємцям незаконними діями (бездіяльністю) органів виконавчої влади» (Санкт-Петербург, 2002) [180], І. А. Тактаєва «Відповідальність публічно-правових утворень за шкоду, завдану їх органами та посадовими особами» (Москва, 2003) [193], В. А. Янішевського «Російська Федерація як суб’єкт цивільно-правової відповідальності» (Москва, 2005) [213] та інших вчених-правників.
Проте в зазначених дисертаційних дослідженнях розглядаються лише окремі аспекти цивільно-правового регулювання відшкодування шкоди, завданої суб’єктами владних повноважень.
Враховуючи вказане, а також те, що в жодній з існуючих на сьогодні робіт у вітчизняній доктрині комплексно не досліджуються питання відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами, умов такого відшкодування, а також порядку та спеціальних випадків відшкодування шкоди, завданої внаслідок реалізації державно-владних повноважень, необхідність підготовки такого дослідження вбачається очевидною.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до державної бюджетної науково-дослідної теми «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти», (№ 11 БФ 042-01; № державної реєстрації 0111U008337), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2011 р. по 31 грудня 2015 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення юридичної природи завдання шкоди незаконними діями (бездіяльністю) органів державної влади, їх посадових та (або) службових осіб як цивільно-правового делікту, який має спеціальний характер, і визначення способу правового регулювання суспільних відносин, які виникають у зв’язку з цим.
Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації приділена вирішенню таких завдань:
- дослідженню еволюції цивільно-правового регулювання відносин відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами;
- визначенню поняття та правової природи відшкодування шкоди, завданої суб’єктами владних повноважень як форми цивільно-правової відповідальності;
- аналізу особливостей умов відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами;
- дослідженню порядку відшкодування шкоди, завданої суб’єктами владних повноважень;
- визначенню спеціальних випадків відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами;
- аналізу основних тенденцій розвитку правової теорії та законодавства про відшкодування шкоди, завданої суб’єктами владних повноважень;
- розробленню пропозицій по удосконаленню законодавства щодо усунення прогалин та недоліків у правовому регулюванні відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами;
- аналізу судової практики застосування положень законодавства України про відшкодування шкоди, завданої суб’єктами владних повноважень.
Об’єктом дисертаційного дослідження є цивільні правовідносини відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) органів державної влади, їх посадових та (або) службових осіб.
Предметом дисертаційного дослідження є положення чинного законодавства України, норми зарубіжного законодавства, правової доктрини, практики вітчизняних, зарубіжних та міжнародних судових інстанцій щодо відшкодування шкоди, завданої публічно-правовими утвореннями.
Методологічну основу дослідження, насамперед, становить діалектичний метод пізнання правових явищ, за допомогою якого проведено науковий аналіз інституту відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами, визначено його правову природу, ознаки та відмінні риси від інших правових явищ (п. 1.2). За допомогою історичного методу досліджено ґенезу наукового пізнання інституту відшкодування шкоди, завданої суб’єктами владних повноважень та еволюцію цивільно-правового регулювання відносин відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами (п. 1.1), а також зміни підходів до підстав та умов відшкодування шкоди, завданої суб’єктами владних повноважень законодавця та судової практики (п. п. 2.1, 2.2, 2.5). Формально-логічний метод і метод аналізу та синтезу застосовано при формулюванні понять протиправності, шкоди тощо (п. п. 2.1, 2.2, 2.4). Для виконання вказаних завдань також застосовувались методи абстрагування і узагальнення (п. п. 1.2, 2.1, 2.2¬). За рахунок системно-структурного методу пізнання було досліджено структуру правовідносин відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами (п. п. 1.2, 3.1, 3.3). Переважно цим методом також встановлювались та досліджувались умови відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами. Порівняльно-правовий метод застосовано при порівнянні положень про відшкодування шкоди, завданої суб’єктами владних повноважень в актах цивільного законодавства (п. 1.2); при порівнянні позицій вчених-правників щодо питань правової природи інституту відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами та умов такого відшкодування (п. п. 1.2, 2.1, 2.5).
Науково-теоретична основа дослідження базується на наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених-цивілістів з проблем деліктної відповідальності суб’єктів владних повноважень дореволюційного, радянського та сучасного періодів, а саме: Ю. М. Андреєва, Б. С. Антимонова, І. А. Безклубого, В. Е. Беляневича, Д. В. Бобрової, Т. В. Боднар, В. І. Борисової, С. М. Братуся, Ж. Віні, В. В. Вітрянського, В. П. Грибанова, О. В. Дзери, Ю. М. Дзери, А. С. Довгерта, Г. Еллінека, Г. В. Єрьоменко, П. Журдена, О. С. Іоффе, І. С. Канзафарової, Т. С. Ківалової, О. В. Кохановської, Н. С. Кузнєцової, О. П. Куна, І. М. Кучеренко, В. В. Луця, Р. А. Майданика, О. Л. Маковського, М. С. Малеїна, Г. К. Матвєєва, О. В. Михайленка, О. О. Отраднової, О. О. Первомайського, С. Петі, В. В. Попова, В. Д. Примака, С. Ю. Рипинського, Р. Б. Сабодаша, О. М. Садікова, О. П. Сергеєва, В. Т. Смірнова, А. О. Собчака, М. С. Суворова, Є. О. Суханова, І. А. Тактаєва, В. О. Тархова, Ю. О. Тихомирова, К. А. Флейшиц, Є. О. Харитонова, Х. І. Шварца, Я. М. Шевченко, В. С. Щербини, В. А. Янішевського та інших вчених-правників.
Нормативну основу цієї роботи склали: Конституція України, міжнародно-правові акти, акти цивільного законодавства України, законодавство Союзу РСР.
Фактологічною основою даної дисертації є акти судів загальної юрисдикції, акти спеціалізованих судів, акти Конституційного суду України, рішення Європейського Суду з прав людини.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням інституту відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами з урахуванням правового регулювання досліджуваних відносин в Україні і світі. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, що виносяться на захист:
Вперше:
- Встановлюється, що за умови передачі державно-владних повноважень фізичній або юридичній особі на підставі спеціального доручення відповідно до ст. 173 ЦК України шкода, завдана внаслідок реалізації таких повноважень підлягатиме відшкодуванню відповідно до правил відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, їх посадовими та (або) службовими особами (ст. ст. 1173-1175 ЦК України);
- Обґрунтовується, що встановлення обов’язкового адміністративного порядку розгляду справ з відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, їх посадовими та (або) службовими особами є недоцільним, оскільки це порушуватиме конституційне право особи на вільний доступ до правосуддя. Скасування акта органу державної влади в судовому порядку має своїм наслідком визнання недійсності акта, оскарженого на предмет правомірності, з моменту його прийняття, на відміну від скасування в адміністративному порядку, що має своїм наслідком припинення чинності акта лише з моменту скасування і на майбутнє. Тому мета поновлення правового положення, яке існувало до порушення суб’єктивного права, може бути не досягнута. До того ж, від способу визнання акта, яким завдана шкода, незаконним залежатиме визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
- Відсутність в Законі України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік коштів на відшкодування шкоди не може бути підставою для відмови в отриманні потерпілою особою передбаченого відшкодування, оскільки ст. 1166 ЦК України передбачає принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, а ст. ст. 1173-1176 ЦК України не передбачено можливості зменшення розміру відшкодування завданої шкоди. Спеціальні закони відповідно до ст. 4 ЦК України повинні відповідати Кодексу, тому норми законів, які зменшують обсяг відповідальності, не можуть застосовуватися судом до внесення до ЦК України змін, які допускатимуть таку можливість;
- Обґрунтовується доцільність поширення Законом режиму відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (ст. 1175 ЦК України) на випадки завдання шкоди внаслідок прийняття правового акта індивідуальної дії суб’єктом владних повноважень;
- Обґрунтовується, що на випадки незаконного адміністративного призупинення діяльності та незаконної примусової ліквідації юридичних осіб повинен розповсюджуватися правовий режим відшкодування шкоди, встановлений ст. 1176 ЦК України, що передбачатиме можливість відшкодування державою шкоди у повному обсязі, незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Удосконалено:
- Висновок про те, що відшкодування шкоди, завданої органами державної влади завжди передбачає наявність «подвійної» протиправності: цивільно-правової та адміністративно-правової, оскільки деліктна відповідальність виникає за умови завдання шкоди внаслідок порушення приватних прав особи;
- Положення щодо необхідності відмови в контексті відповідальності держави від такої ознаки юридичної відповідальності, як державний примус (оскільки можливість застосування державного примусу безпосередньо до держави вбачається науково необґрунтованим);
- Положення щодо співвідношення протиправності та вини у деліктних зобов’язаннях внаслідок протиправних дій суб’єктів владних повноважень, що передбачає розуміння вини як об’єктивної категорії та обов’язкової її наявності у випадку неправомірного завдання шкоди органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами.
Набули подальшого розвитку:
- Висновок про те, що відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами має цивільно-правову природу оскільки визнання такої конструкції публічно-правовою позбавить можливості відшкодувати завдану шкоду приватним особам (надання даному правовому інституту публічно-правової природи матиме наслідком перетворення обов’язку держави відшкодувати шкоду на право);
- Визначення протиправної поведінки: в досліджуваних правовідносинах протиправна поведінка (дія) полягає не у здійсненні забороненої, а у здійсненні недозволеної дії (дії за межами повноважень, компетенції). Таким чином, звільнення від обов’язку відшкодування шкоди можливе, лише за умови якщо орган державної влади був управомочений на її завдання, завдав шкоди тими діями, які були прямо дозволені законом (за відсутності передбаченого законом обов’язку відшкодувати правомірно завдану шкоду).
На основі проведеного наукового дослідження вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження:
А. Викласти ст. 1175 ЦК України в такій редакції:
«1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта або правового акта індивідуальної дії, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів».
Б. Викласти ч. 1 ст. 1176 ЦК України в такій редакції:
«1. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також шкода, завдана юридичній особі в результаті незаконного притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді адміністративного призупинення діяльності або в результаті незаконної примусової ліквідації юридичної особи, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду».
В. Викласти ч. 2 статті 1176 ЦК України в такій редакції:
«2. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом».
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у теоретико-прикладному потенціалі дисертаційного дослідження, у можливості використання зроблених наукових висновків для подальших наукових досліджень питань, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами, для викладання навчальної дисципліни «Цивільне право», спеціального курсу «Недоговірні зобов’язання: доктрина та юридична практика», а також при підготовці підручників і навчальних посібників із зазначених дисциплін, коментарів до чинного законодавства України. В аспекті законотворчої діяльності висновки наукової роботи можуть сприяти удосконаленню чинного законодавства України шляхом внесення запропонованих змін та доповнень до ЦК України та інших нормативних актів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення наукової новизни та інші наукові результати отримані на базі особистого вивчення та аналізу наукових і нормативних джерел.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також отримали апробацію у виступах автора на: Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного, сімейного та міжнародного приватного права (Матвєєвські цивілістичні читання)» (м.Київ, 16 вересня 2010 р.); Міжнародній науковій конференції «Дев’яті осінні юридичні читання» (м.Хмельницький, 12-13 листопада 2010 р.); Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми цивільного права та процесу» (м.Одеса, 17 грудня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права» (м.Харків, 13-14 травня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного, сімейного та міжнародного приватного права (Матвєєвські цивілістичні читання)» (м.Київ, 10 листопада 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного, житлового та сімейного законодавства» (м.Харків, 16 березня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Приватноправове регулювання суспільних відносин: традиції, сучасність, перспектива» (м.Одеса, 19-20 квітня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Матвєєвські читання: актуальні проблеми цивільного, сімейного та міжнародного приватного права» (м.Київ, 19 жовтня 2012 р.); Щорічному міжнародному симпозіумі «Право. Торгівля. Економіка» (Словацька Республіка, Штербське Плесо, 24-26 жовтня 2012 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у десяти опублікованих автором працях за темою дисертації, із них чотири статті у наукових фахових виданнях України.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене наукове дослідження інституту відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами дає підстави для наступних висновків.
1. З огляду на те, що органи державної влади, їх посадові та (або) службові особи можуть на рівних з іншими учасниками виступати у цивільних відносинах, невиправданим є визначення особливостей суб’єктного складу досліджуваних правовідносин підставою для виділення відповідної групи норм у спеціальний делікт.
При дослідженні випадків завдання шкоди органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами правовий статус завдавача шкоди необхідно розглядати в сукупності з характером його діяльності. Можливість існування випадків, у яких публічно-правові утворення можуть завдавати шкоду без використання державно-владних повноважень надає підстави визначити підхід відповідно до якого норми про спеціальний делікт – шкоду, завдану актами влади виділяють на підставі суб’єктного складу науково необґрунтованим.
2. Правовідносини відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами є цивільно-правовим способом захисту майнових та особистих немайнових прав, спрямованим на їх поновлення. Захист і поновлення суб’єктивних прав особи є складовою дотримання публічних інтересів. Публічні інтереси є вторинними по відношенню до приватних прав особи. Порядок нормативного регулювання правовідносин не є визначальним для їх юридичної природи.
3. З огляду на те, що відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами є формою цивільно-правової відповідальності, доцільним є застосування вчення про склад правопорушення до досліджуваних правовідносин. При цьому під «складом правопорушення» розуміється сукупність визначальних ознак, виділених законодавцем як типові, необхідні та достатні для відшкодування шкоди.
4. Аналіз визначеного чинним законодавством порядку відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами надає підстави для висновку про відсутність однотипного нормативного регулювання порядку відшкодування завданої шкоди. Виходячи з викладеного, обґрунтованим вбачається приведення спеціального законодавства у відповідність до ст. 56 Конституції України та ст. ст. 1173-1174 ЦК України.
5. В досліджуваних правовідносинах протиправна поведінка (дія) полягає не у здійсненні забороненої, а у здійсненні недозволеної дії (дії за межами повноважень, компетенції). Таким чином, звільнення від обов’язку відшкодування шкоди можливе, лише за умови якщо орган державної влади був управомочений на її завдання, завдав шкоди тими діями, які були прямо дозволені законом (за відсутності передбаченого законом обов’язку відшкодувати правомірно завдану шкоду).
6. Відшкодування шкоди, завданої органами державної влади завжди передбачає наявність «подвійної» протиправності: цивільно-правової та адміністративно-правової, оскільки деліктна відповідальність виникає за умови завдання шкоди внаслідок порушення приватних прав особи.
7. В контексті відповідальності держави необхідною вбачається відмова від такої ознаки юридичної відповідальності, як державний примус (оскільки можливість застосування державного примусу безпосередньо до держави вбачається науково необґрунтованою).
8. Ст. 1166 ЦК України, в якій імперативно закріплений принцип відшкодування шкоди в повному обсязі та ст. ст. 1173-1176 ЦК України, якими не передбачено можливості зменшення розміру відшкодування завданої шкоди не надають можливості судам відмовляти у задоволенні вимог потерпілих осіб щодо відшкодування шкоди, мотивуючи своє рішення відсутністю у Законі України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік передбачених видатків на відшкодування шкоди, завданої органами державної влади. Таким чином, спеціальні закони в силу ст. 4 ЦК України повинні відповідати Кодексу, тому норми законів, які зменшують обсяг відповідальності, не можуть застосовуватися судом до внесення до ЦК України змін, які допускатимуть таку можливість.
9. З огляду на те, що можливість здійснення незаконних дій у сфері управління виникає у зв’язку з особливим, владним статусом державних органів, які завжди діють від імені держави, вбачається неможливим застосування норм ЦК України про безпідставне збагачення до відносин, які слідують з публічно-правової діяльності органів державної влади.
10. Застосування концепції суб’єктивного причинно-наслідкового зв’язку в досліджуваних правовідносинах вбачається неприйнятним. Необхідно виходити з об’єктивного характеру причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою та її шкідливими наслідками.
11. Індивідуальні якості боржника і його психічні переживання у зв’язку зі скоєним правопорушенням не мають правового значення, тому обґрунтованою вбачається відмова від суб’єктивної концепції вини. Більш прийнятною в досліджуваних правовідносинах є концепція очікуваної поведінки у тій чи іншій ситуації розумного та добросовісного учасника цивільних правовідносин.
12. В досліджуваних правовідносинах повинна застосовуватися презумпція знання закону посадовими та (або) службовими особами органів державної влади. З урахуванням викладеного, вина повинна розумітися як об’єктивна категорія, яка полягає в незнанні або неправильному тлумаченні положень закону.
13. Завдана здійсненням влади шкода завжди є винною, якщо вона завдана протиправним (незаконним) діянням і, навпаки – питання про вину втрачає будь-який сенс у випадку, якщо шкода завдана правомірною (законною) дією. У зв’язку з цим, вина повинна визначатися не як вина у завданні шкоди, а як вина у здійсненні протиправного (незаконного) діяння.
14. В досліджуваних правовідносинах вина і протиправність не повинні розглядатися з позицій генерального делікту. Вина повинна розглядатися не через ставлення посадової особи до завдання шкоди, а через ставлення цієї особи до правомірності чи протиправності владного діяння. Виходячи з цього, протиправність повинна кореспондувати не факту завдання шкоди, а владній дії, якою завдано шкоду.
15. Наявність в силу закону у суб’єкта цивільних правовідносин державно-владних повноважень є підставою для визнання такого суб’єкта органом державної влади (в розумінні ст. ст. 1173-1175 ЦК України). До випадків завдання шкоди суб’єктами, які здійснюють відповідно до вимог закону адміністративну діяльність, застосовуються положення ст. ст. 1173-1175 ЦК України незалежно від того, чи визначені такі суб’єкти в законі як органи державної влади, чи ні.
16. За умови передачі державно-владних повноважень фізичній або юридичній особі на підставі спеціального доручення відповідно до ст. 173 ЦК України шкода, завдана внаслідок реалізації таких повноважень підлягатиме відшкодуванню відповідно до правил відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, їх посадовими та (або) службовими особами (ст. ст. 1173-1175 ЦК України).
17. Відшкодуванню за рахунок держави підлягає лише шкода, завдана в результаті незаконного здійснення державно-владної діяльності. У разі, коли шкода завдається діями органів державної влади, не пов’язаними зі здійсненням державно-владної компетенції, відповідальність за завдання шкоди повинна наступати на загальних підставах.
18. Можливим є поєднання в межах одного судового процесу двох вимог потерпілої особи: вимоги про визнання нормативно-правового акта таким, що суперечить закону та вимоги про відшкодування шкоди, завданої виданням такого акта. В такому разі відшкодування шкоди може відбуватися лише у випадку визнання нормативно-правового акта таким, що не відповідає закону, але в межах одного судового процесу.
19. Можливість відшкодування шкоди, завданої виключно нормативно-правовими актами, передбачена ст. 1175 ЦК України не сприяє захисту прав та інтересів фізичних та юридичних осіб. Доцільним вбачається поширення Законом режиму відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований на випадки завдання шкоди внаслідок прийняття правового акта індивідуальної дії суб’єктом владних повноважень.
20. Встановлення обов’язкового адміністративного порядку розгляду справ з відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, їх посадовими та (або) службовими особами є недоцільним, оскільки це порушуватиме конституційне право особи на вільний доступ до правосуддя. Скасування акта органу державної влади в судовому порядку має своїм наслідком визнання недійсності акта, оскарженого на предмет правомірності, з моменту його прийняття, на відміну від скасування в адміністративному порядку, що має своїм наслідком припинення чинності акта лише з моменту скасування і на майбутнє. Тому мета поновлення правового положення, яке існувало до порушення суб’єктивного права, може бути не досягнута. До того ж, від способу визнання акта, яким завдана шкода, незаконним залежатиме визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
21. Відсутність у чинному КПК України норми, яка надавала б право підозрюваній, обвинуваченій, підсудній та засудженій особам оскаржити до суду припинення справи за нереабілітуючими обставинами обмежує потерпілу особу у праві на відшкодування шкоди, завданої правоохоронними органами, їх посадовими та (або) службовими особами.
22. На випадки незаконного адміністративного призупинення діяльності та незаконної примусової ліквідації юридичних осіб повинен розповсюджуватися правовий режим відшкодування шкоди, встановлений ст. 1176 ЦК України, що передбачатиме можливість відшкодування державою шкоди у повному обсязі, незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
23. Можливість пред’явлення регресного позову до винної посадової особи дає підстави для висновку про необхідність залучення такої особи до участі в судовому процесі в якості третьої особи.
Безпосередній завдавач шкоди не є учасником правовідношення з її відшкодування, а тому його участь в якості співвідповідача вбачається необґрунтованою з огляду на те, що правовідношення відшкодування шкоди, завданої суб’єктом владних повноважень, виникає між особою, яка має право на відшкодування, і безпосередньо державою в особі уповноваженого органу.
У випадку, коли питання про незаконність дій в результаті яких була завдана шкода, не було предметом окремого судового розгляду, а особою відразу ж заявлена вимога про відшкодування шкоди, орган – завдавач шкоди також є учасником спірного правовідношення і тому повинен виступати у судовому процесі співвідповідачем.

На основі проведеного наукового дослідження вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження:
А. Викласти ст. 1175 ЦК України в такій редакції:
«1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта або правового акта індивідуальної дії, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів».
Б. Викласти ч. 1 ст. 1176 ЦК України в такій редакції:
«1. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також шкода, завдана юридичній особі в результаті незаконного притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді адміністративного призупинення діяльності або в результаті незаконної примусової ліквідації юридичної особи, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду».
В. Викласти ч. 2 статті 1176 ЦК України в такій редакції:
«2. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Bürgerliches Gesetzbuch (BGB) [Электронный ресурс] / Германское гражданское уложение – Режим доступу: http://www.gesetze-im-internet.de/bgb/BJNR001950896.html, вільний.
2. Code de l’organisation judiciaire [Электронный ресурс] / Кодекс Франции о судоустройстве – Режим доступу: http://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do?cidTexte=LEGITEXT000006071164&dateTexte=20080505, вільний.
3. G.Viney, P.Jourdain. Les conditions de la responsabilité. 3e édition. L.G.D.J. 2006. – 1400 p. (série “Traité de droit civil”).
4. P.Conte, P.Maistre du Chambon. La responsabilité civile délictuelle. Presses universitaires de Grenoble. 2000. – 172 p.
5. P.Jourdain. Les principes de la responsabilité civile. 7e édition. Dalloz. 2007. – 170 p.
6. S.Petit. La responsabilité civile des agents des trois fonctions publiques. 2e édition. Berger-Levrault. 2001. – 194 p. (série “Gestion publique)
7. Алексеев С.С. Линия права. – М.: Статут, 2006. – 461 с.
8. Андреев Ю.Н. Гражданско-правовая ответственность государства по деликтным обязательствам: Теория и судебная практика. – СПб.: Издательство Р.Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 425 с.
9. Андреев Ю.Н. Механизм гражданско-правовой защиты. – М.: Норма: Инфра-М, 2010. – 464 с.
10. Антимонов Б.С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонарушении. М., 1950.
11. Аскназий С.И. Основные вопросы теории социалистического гражданского права. – М.: «Статут», 2008, – 859 с. (Серия «Классика российской цивилистики).
12. Аушева, Е.В. Защита прав субъектов хозяйствования от нарушений органами государственной власти [Текст]: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Е.В. Аушева. – Д., 2007. – 170 с.
13. Басин Ю.Г. Избранные труды по гражданскому праву / Составление, вступительная статья И.П. Грешникова. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 591 с.
14. Безклубый И.А. Обязательства из деликтов в Древнем Риме. // Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып.1 / Под ред. Р.А. Майданика – К.: Всеукраинская ассоциация издателей «Правова еднисть», 2008.
15. Беляневич В.Е. Питання визначення виду провадження у справах щодо визнання недійсними актів державних та інших органів // Правосуддя – гарант законності у сфері економічних правовідносин: Президенту України, Верховної Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. Міжвідомчий науковий збірник / За ред. А.І.Комарової, Д.М.Притики, В.В.Медведчука, М.А.Потебенька, В.Ф.Януковича, Ю.А.Кармазіна, А.С.Гальчинського, В.О.Євдокимова, М.В.Джиги, Ю.П.Соловкова, О.А.Устенка, С.В.Ківалова, О.О.Крикуна та ін. – К.: НДІ “Проблеми людини”, Вищий арбітражний суд України, Донецька обласна державна адміністрація, 2000. – Т 21 (1). – С. 317-320.
16. Беляцкин С.А. Возмещение морального (неимущественного) вреда. М.: ОАО «Издательский дом «Городец»», 2005 г. – 64 с.
17. Богданов Д.Е. Эволюция гражданско-правовой ответственности. Опыт сравнительно-правового исследования: монография / Д.Е.Богданов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2011. – 119 с. – (Серия «Научные издания для юристов»).
18. Боднар Т.В. Гражданско-правовая ответственность за нарушение договорных обязательств: виды и формы // Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып.1 / Под ред. Р.А.Майданика – К.: Алерта; ЦУЛ, 2008.
19. Боднар Т.В. Договірні зобов’язання в цивільному праві: (Заг. Положення): Навч. посіб. – К.: Юстініан, 2007. – 280 с. – Бібліогр.: с.270-277.
20. Боднар Т.В. Органы государственной власти и органы местного самоуправления как субъекты договорных отношений в сфере предпринимательства // Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып.4 / Под ред. Р.А.Майданика – К.: Алерта; ЦУЛ, 2011.
21. Бойко М.Д. Відшкодування шкоди: Правовий аспект: Навчально-практичний посібник. – К.: Атіка, 2007. – 328 с.
22. Болотова Г.Д. Джерела відшкодування державою збитків, неправомірно завданих суб’єктам господарювання. Економіка та право, №3. 2009 р. С.29-34.
23. Боннер А.Т. Неисковые производства в гражданском процессе: учебное пособие. – М.: Проспект, 2011. – 656 с.
24. Боярський, О.О. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду [Текст]: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / О.О. Боярський. – О., 2008. – 187 с.
25. Боярський, О.О. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду. Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – О., 2008. – 19 с.
26. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. 2-е изд. – М.: Статут, 2007. – 847 с.
27. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права, М.: Госюриздат, 1950.
28. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 року // Відомості Верховної Ради України від 24.12.2010 – 2010 р., № 50, /50-51/, стор.1778, стаття 572.
29. Васильев С.В. Деликтное судопроизводство (Судопроизводство о возмещении вреда): Учебное пособие. Издание второе – Х.: ООО «Одиссей», 2006. – 448 с.
30. Венедіктова І.В. Методологічні засади охоронюваних законом інтересів у приватному праві : монографія. – Х. : Нове Слово, 2011. – 260 с.
31. Виноградова, Л.Є. Юридична відповідальність суддів загальних судів України [Текст]: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.10 / Л.Є. Виноградова. – О., 2004. – 187 с.
32. Витрук Н.В. Общая теория юридической ответственности. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Норма, 2009. – 432 с.
33. Відшкодування моральної та матеріальної шкоди: навч. посіб. / М.К.Галянтич, А.Б.Гриняк, А.І.Дрішлюк, Т.С.Ківалова [та ін.]; за ред. М.К.Галянтича. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – 624 с. – Бібліогр. в кінці тем.
34. Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г. Юридическая ответственность: Учебное пособие. – М.: Альфа-М, 2005. – 686 с.
35. Гарсиа Гарридо М.Х. Римское частное право: Казусы, иски, институты / Перевод с испанского; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2005. – 812 с.
36. Головатий С. Верховенство права: Монографія: У 3-х кн. – К.: Видавництво «Фенікс», 2006. – Книга перша.
37. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України від 02.05.2003 – 2003 р., № 18, стаття 144.
38. Гражданское право. Часть первая: Учебник / Отв. ред. В.П. Мозолин, А.И. Масляев. – М.: Юристъ, 2007. – 719 с.
39. Гражданское право. Часть вторая: Учебник / Отв. ред. В.П. Мозолин. – М.: Юристъ, 2007. – 927 с.
40. Гражданское право: актуальные проблемы теории и практики / Под общ. ред. В.А. Белова. – М.: Юрайт-Издат, 2007. – 993 с.
41. Гражданское право: В 4 т. Том 4 : Обязательственное право: учеб. для студентов вузов, обучающихся по направлению 521400 «Юриспруденция» и по специальности 021100 «Юриспруденция» / [Витрянский В.В. и др.]; отв. ред. – Е.А. Суханов. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 816 с.: ил. – (Серия «Классический университетский учебник» / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова).
42. Гражданское право: учеб. / С.С. Алексеев, Б.М. Гонгало, Д.В. Мурзин (и др.); под общ. ред. С.С. Алексеева. – М.: ТК Велби; Екатеринбург: Институт частного права, 2007. – 480 с.
43. Гражданское право: Учеб.: В 3 т. Т.3. – 4-е изд., перераб. и доп. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 784 с.
44. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. Изд. 2-е, стереотип. – М.: «Статут», 2001. – 411 с. (Классика российской цивилистики).
45. Дегтярев С.Л. Возмещение убытков в гражданском и арбитражном процессе: Учебно-практическое пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2003. – 208 с.
46. Демкова М.С., Коба С.С., Лавриненко І.О., Український Д.Я. Відшкодування в позасудовому порядку шкоди, завданої державою або органами влади. – К.: Конус-Ю, 2007. – 260 с.
47. Дзера И.А. Защита гражданских прав по Гражданскому кодексу Украины // Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып.1 / Под ред. Р.А.Майданика – К.: Алерта; ЦУЛ, 2008.
48. Дзера, Ю.М. Держава як учасник цивільних правовідносин. Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2011. – 20 с.
49. Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики / Кол. Монографія; За ред. Я.М. Шевченко. – К.: Юридична думка, 2007. – 340 с.
50. Європейська хартія про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 / Судова практика, 2011, 00, № 03.
51. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/733346, вільний.
52. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/3801356, вільний.
53. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/19173601, вільний.
54. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/5016319, вільний.
55. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21105696, вільний.
56. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/4849214, вільний.
57. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/2338459, вільний.
58. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/34821, вільний.
59. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/1107003, вільний.
60. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/3484135, вільний.
61. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/15702, вільний.
62. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/15858214, вільний.
63. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. – М.: Спарк, 2001.
64. Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Відомості Верховної Ради України від 18.06.1999 – 1999 р., № 24, стаття 207.
65. Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 р. // Офіційний вісник України від 06.07.2012 – 2012 р., № 49, стор.62, стаття 1919, код акту 62258/2012.
66. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, ст.490.
67. Закон України «Про державну службу» від 17 листопада 2011 р. Офіційний вісник України, 2012, № 4, ст.9, стаття 115, код акту 59996/2012.
68. Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні» від 15 травня 2009 р. Відомості Верховної Ради України від 18.09.2009 – 2009 р., № 38, стор.1458, стаття 536.
69. Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. Відомості Верховної Ради України від 24.11.1992 – 1992 р., № 47, стаття 642.
70. Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. Відомості Верховної Ради України від 26.11.1996 – 1996 р., № 48, стаття 263.
71. Закон України «Про контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р. Відомості Верховної Ради України, 1993, № 13, ст.110.
72. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 4, ст.20.
73. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. Відомості Верховної Ради України, 1997, № 24, ст.170.
74. Закон України «Про національний банк України» від 20 травня 1999 р. Відомості Верховної Ради України від 23.07.1999 – 1999 р., № 29, стаття 238.
75. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. Відомості Верховної Ради України від 02.06.1992 – 1992 р., № 22, стаття 303.
76. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р. Відомості Верховної Ради України від 31.08.1993 – 1993 р., № 35, стаття 358.
77. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 р. Відомості Верховної Ради України, 1995, № 1, ст.1.
78. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. Відомості Верховної Ради України від 31.12.1991 – 1991р., № 53, стаття 793.
79. Закон України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. Відомості Верховної Ради України, 1996, № 43, ст.212.
80. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. Відомості Верховної Ради УРСР від 18.06.1991 – 1991 р., № 25, стаття 283.
81. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. Відомості Верховної Ради України, 1992, № 27, ст.382.
82. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. Відомості Верховної Ради України від 22.10.2010 — 2010 р., № 41, / № 41-42; № 43; № 44-45 /, стор. 1468, стаття 529.
83. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13 квітня 2012 р. // Урядовий кур’єр від 07.06.2012 – № 100.
84. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». 2-е изд., испр. – М.: «Статут», 2003, – 782 с. (Серия «Классика российской цивилистики).
85. Иоффе О.С. Избранные труды: В 4 т. Т.І. Правоотношение по советскому гражданскому праву. Ответственность по советскому гражданскому праву. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 574 с.
86. Иоффе О.С. Избранные труды: В 4 т. Т.ІІІ. Обязательственное право. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 837 с.
87. Інститут юридичної відповідальності у демократичних правових системах: Монографія / Кол. авторів; За заг. ред. Н.М. Оніщенко. – К.: Видавництво «Юридична думка», 2009. – 216 с.
88. Інструмент підписки на акції ЄБРР, які підлягають сплаті на вимогу (документ ратифіковано Законом від 9 грудня 2011 р. / Офіційний вісник України від 10.01.2012 – 2012 р., № 102, стор.21, стаття 3740.
89. Калетнік, І.Г. Зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів, в цивільному законодавстві України. Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – О., 2004. – 18 с.
90. Канзафарова І.С. Теорія цивільно-правової відповідальності: Монографія. – Одеса: Астропринт, 2006. – 264 с
91. Канзафарова, І.С. Теоретичні основи цивільно-правової відповідальності в Україні. Автореф. дис… докт. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2007. – 36 с.
92. Канторович Я.А. Основные идеи гражданского права. – М.: Институт «ЮрИнфоР-МГУ», 2009, – 504 с.
93. Кархалев Д.Н. Охранительное гражданское правоотношение. – М.: Статут, 2009. – 332 с.
94. Ківалова Т.С. Деякі питання характеристики суб’єктів зобов’язань відшкодування шкоди. Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». Том 21 (60), №1. 2008 г. С.132-138.
95. Ківалова, Т.С. Зобов’язання відшкодування шкоди за цивільним законодавством України: теоретичні проблеми. Автореф. дис… докт. юрид. наук: 12.00.03. – О., 2008. – 40 с.
96. Клименко, О.М. Особливості правового становища держави як суб’єкта приватного (цивільного) права [Текст]: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / О.М. Клименко. – К., 2006. – 222 с.
97. Клименко, О.М. Особливості правового становища держави як суб’єкта приватного (цивільного) права. Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2006. – 22 с.
98. Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: Т.1 / Уклад.: Ю.В. Білоусов, І.Р. Калаур, С.Д. Гринько та ін. / За ред. Р.О. Стефанчука та М.О. Стефанчука. – К: Правова єдність, 2009. – 1168 с.
99. Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: Т.2 / Уклад.: Ю.В. Білоусов, І.Р. Калаур, С.Д. Гринько та ін. / За ред. Р.О. Стефанчука та М.О. Стефанчука. – К: Правова єдність, 2009. – 1240 с.
100. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный). / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Юридична фірма “КОНТРАКТ”; ИНФРА-М, 1997.
101. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Офіційний вісник України від 16.04.1998 – 1998 р., № 13,/№ 32 від 23.08.2006 / , стор.270.
102. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996 – 1996 р., № 30 стаття 141.
103. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібн. / Авт.-уклад. М.І. Хавронюк. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 384 с. – (Нормативні документи та коментарі).
104. Котюк В.О. Основи держави і права. Навчальний посібник. – 3-тє вид., доп. і перероб. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
105. Кравчук М.В. Проблеми теорії держави і права (опорні конспекти) / Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – 2-ге вид., змін. й доп. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 400 с.
106. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. Відомості Верховної Ради України, 2001, № 25-26, ст.131.
107. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. Урядовий кур’єр від 06.06.2012 – № 99.
108. Кудинов О.А. Обязательства вследствие причинения вреда и неосновательного обогащения: Юридический комментарий. М.: ОАО «Издательский дом «Городец»», 2006 г. – 128 с.
109. Кузнецова Н.С. Гражданско-правовая ответственность: понятие, условия и механизм применения // Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып.3 / Под ред. Р.А.Майданика – К.: Алерта; ЦУЛ, 2010.
110. Кузнецова Н.С., Довгерт А.С. Институт юридического лица в Гражданском кодексе Украины // Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып.5 / Под ред. Р.А.Майданика – К.: Алерта; ЦУЛ, 2012.
111. Кузнєцова Н.С. Проблема відповідності цивільного законодавства України стандартам Європейського права. Університетські наукові записки, 2005, №1-2 (13-14), с.66-69.
112. Кун А.П. Противоправность и вина в обязательствах по возмещению вреда, причиненного гражданину актами власти // Правоведение. 1984. № 3.
113. Кучеренко И.Н. Гражданско-правовые проблемы создания системы организационно-правовых форм юридических лиц // Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып.1 / Под ред. Р.А.Майданика – К.: Алерта; ЦУЛ, 2008.
114. Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права. – К.: ДП “Юридичне видавництво “Аста”, 2004.
115. Лейст О.Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права / Под редакцией доктора юридических наук, профессора В.А. Томсинова. М.: Зерцало, 2008. – 452 с. – (Серия «Русское юридическое наследие»).
116. Личные неимущественные права: проблемы теории и практики применения: сб. статей и иных материалов / под ред. Р.А. Стефанчука. – К: Юринком Интер, 2010. – 1040 с. – (Серия «Актуальные проблемы гражданского права»).
117. Лов’як, О.О. Відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ України. Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2007. – 19 с.
118. Лукьяненко М.Ф. Оценочные понятия гражданского права: разумность, добросовестность, существенность. – М.: Статут, 2010. – 423 с.
119. Майданик Р.А. Квалификация способов защиты гражданских прав и интересов судом в Украине: теория и практика // Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып.4 / Под ред. Р.А.Майданика – К.: Алерта; ЦУЛ, 2011.
120. Майданик Р.А. Юридические лица публичного права в украинском и международном праве // Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып.3 / Под ред. Р.А.Майданика – К.: Алерта; ЦУЛ, 2010.
121. Маковский А.Л. Гражданская ответственность государства за акты власти // Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика. М., 1998.
122. Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях.- М.: «Наука», 1968.
123. Малеин Н.С. Возмещение вреда причиненного личности.- М.: Юрид. лит., 1965.
124. Марченко М.Н. Теория государства и права: учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект. 2011. – 656 с.
125. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве.- К.: изд-во КГУ им.Т.Г.Шевченко, 1955.
126. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. М., 1970.
127. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права: Учебник. М., 2004.
128. Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2 ч.). По исправленному и дополненному 8-му изд., 1902. Изд. 3-е, испр. М.: «Статут», 2003. – 831 с. (Классика российской цивилистики.)
129. Митний кодекс України від 13 березня 2012 року // Урядовий кур’єр від 17.05.2012 – 2012 р., № 86, / № 87 від 18.05.2012.
130. Михайленко О.В. Имущественная ответственность за вред, причиненный осуществлением публичной власти: теоретические аспекты и проблемы ее реализации на практике / О.В. Михайленко. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – 352 с.
131. Мозолин В.П. Современная доктрина и гражданское законодательство / В.П. Мозолин. – М.: Юстицинформ, 2008. – 176 с.
132. Наказ Державного казначейства України від 10.12.2002р. № 226 «Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» // Офіційний вісник України від 10.01.2003 – 2002 р., № 52, стор. 316, стаття 2425, код акту 23932/2002.
133. Налоговый кодекс Российской Федерации [Электронный ресурс] – Режим доступу: http://www.consultant.ru/popular/nalog1/, вільний.
134. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В.Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. ІІ.
135. Ніжинська, І.С. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України. Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2003. – 19 с.
136. Нохрин Д.Г. Государственное принуждение в гражданском судопроизводстве: монографія / Д.Г. Нохрин. – М.: Волтерс Клувер, 2009. – 256 с.
137. Обязательства вследствие причинения вреда: Постатейный комментарий главы 59 Гражданского кодекса Российской Федерации / Под ред. П.В. Крашенинникова. – М.: Статут, 2009. – 255 с. (Комментарии к Гражданскому кодексу Российской Федерации.)
138. Организация Объединенных Наций (ООН) [Электронный ресурс] / Международный пакт о гражданских и политических правах – Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/pactpol.shtml, вільний.
139. Осипов Е.Б. Общие вопросы ответственности в гражданском праве // Цивилистические записки. Межвузовский сборник научных трудов. – М.: Статут, 2001. – с.297-318.
140. Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 40\32 від 29.11.85 і № 40\146 від 13.12.85 // Юридичний вісник України. – 2002. - № 10. – С.40.
141. Отраднова О.А. Исполнение деликтных обязательств: общие проблемы теории и практики // Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып.4 / Под ред. Р.А.Майданика – К.: Алерта; ЦУЛ, 2011.
142. Отраднова О.А. Прекращение деликтных обязательств в гражданском праве Украины // Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып.5 / Под ред. Р.А.Майданика – К.: Алерта; ЦУЛ, 2012.
143. Отраднова О.А. Принципы справедливости, разумности, добросовестности во внедоговорных обязательствах, возникающих из нанесения вреда, в гражданском праве Украины // Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып.2 / Под ред. Р.А.Майданика – К.: Алерта; ЦУЛ, 2009.
144. Отраднова О.О. Недоговірні зобов’язання в цивільному праві України: навч. посіб. / О.О.Отраднова. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 240 с.
145. Офіційне представництво Президента України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/13583.html, вільний.
146. Офіційний веб-сайт Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс] / HUDOC Database; Judgment case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine – Електрон. дан. – Strasbourg: European Court of Human Rights, 2006 – Режим доступу: http://echr.ketse.com/doc/70297.01-en-20051018/view/, вільний.
147. Офіційний веб-сайт Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс] / HUDOC Database; Judgment case of Kucherenko v.Ukraine – Електрон. дан. – Strasbourg: European Court of Human Rights, 2007 – Режим доступу: http://echr.ketse.com/doc/22600.02-en-20070726/view/, вільний.
148. Офіційний веб-сайт Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс] / HUDOC Database; Judgment case of Bezugly v. Ukraine – Електрон. дан. – Strasbourg: European Court of Human Rights, 2006 – Режим доступу: http://echr.ketse.com/doc/19603.03-en-20051220/view/, вільний.
149. Офіційний веб-сайт Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс] / HUDOC Database; Judgment case of Oleynik and Baybarza v. Ukraine – Електрон. дан. – Strasbourg: European Court of Human Rights, 2005 – Режим доступу: http://echr.ketse.com/doc/5384.03-en-20051220/view/, вільний.
150. Офіційний веб-сайт Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс] / HUDOC Database; Judgment case of Vigovskyy v. Ukraine – Електрон. дан. – Strasbourg: European Court of Human Rights, 2006 – Режим доступу: http://echr.ketse.com/doc/42318.02-en-20051220/view/, вільний.
151. Офіційний веб-сайт Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс] / HUDOC Database; Judgment case of Dunda v. Ukraine – Електрон. дан. – Strasbourg: European Court of Human Rights, 2006 – Режим доступу: http://echr.ketse.com/doc/23778.03-en-20060110/view/, вільний.
152. Офіційний веб-сайт Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс] / HUDOC Database; Judgment case of Kotelnikova v. Ukraine – Електрон. дан. – Strasbourg: European Court of Human Rights, 2006 – Режим доступу: http://echr.ketse.com/doc/21726.03-en-20060110/view/, вільний.
153. Офіційний веб-сайт Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс] / HUDOC Database; Judgment case of Koshchavets v. Ukraine – Електрон. дан. – Strasbourg: European Court of Human Rights, 2006 – Режим доступу: http://echr.ketse.com/doc/12170.03-en-20060110/view/, вільний.
154. Офіційний веб-сайт Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс] / HUDOC Database; Judgment case of Patrino v. Ukraine – Електрон. дан. – Strasbourg: European Court of Human Rights, 2006 – Режим доступу: http://echr.ketse.com/doc/26907.03-en-20060110/view/, вільний.
155. Офіційний веб-сайт Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс] / HUDOC Database; Judgment case of Rakitin v.